Кістяківський Богдан – видатний український соціолог. Соціологічні концепції Кістяківського
(+4 rating, 4 votes)
Loading ...
КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан (Федір) Олександрович (04/16.11.1868 — 16.04.1920) — філософ, соціолог, правник. Народився у Києві. Син професора права Ун-ту Св. Володимира О. Кістяківського. Мав родинні зв’язки з відомим істориком і громадським діячем В. Антоновичем (мати К. — сестра дружини історика). Вивчав історію на історико-філол. ф-тах Ун-ту Св. Володимира та Харків. ун-ту (1889), право на юрид. ф-ті Дерптського ун-ту (1890 — 92), але здобути вищу освіту в Росії не зміг: завадили участь в укр. і соціал-демократичному (марксистському) рухах, арешти. Вивчав право і філософію (під керівництвом Г. Зіммеля) в Берлінському (1895 — 97) і Стразбурзькому (1897) ун-тах, слухав лекції А. Ріля і Р. Штаммера в Гале, написав (під керівництвом В. Віндельбанда) і захистив дисертацію “Суспільство та індивід. Методологічне дослідження”. Доктор філософії (15.03.1899). Мешкав у Вологді (де дружина перебувала на засланні), у Хатках (під Полтавою), в Києві, від 1906 р. — у Москві. Щороку відвідував Німеччину, де спілкувався з Г. Єллінеком, В. Віндельбандом, Г, Ріккертом, М. Вебером та ін. Сприяв ідеологічному та організаційному оформленню рос. конституціоналістів (співробітничав із часописами П. Б. Струве, брав участь в установчих зборах, пізніше — з’їздах “Союзу визволення”). Один з авторів відомих збірок “Проблеми ідеалізму” (1902) та “Віхи” (1909). Співробітник ж-лу “Укр. жизнь” (друкувався під псевдонімом Хатченко), гол. редактор ж-лу “Критическое обозрение” (1908 — 10), від 1911 р. — редактор ж-лу “Юридический вестник”. Підготував два видання політ. творів М. Драгоманова (Париж, 1906; М., 1908). Від 1906 — викладач Моск. Комерційного ін-ту, з березня 1909 р. — приват-доцент Моск. ун-ту, який залишає 1911 р. на знак протесту проти порушення університетської автономії міністром освіти Л. Кассо. У 1911 — 14 рр. викладав у Демидівському юрид. ліцеї (Ярославль). 1916 р. опублікував гол. працю — дисертацію “Соціальні науки і право” (захищена у Харків. ун-ті), за яку здобув ступінь доктора держ. права (5.02.1917). З травня 1917 р. — професор Ун-ту Св. Володимира (від 1919 — декан юрид. ф-ту). Сенатор, член Адміністративного генерального суду. Академік УАН (25.01.1919). З наближенням більшовиків залишив Київ, обійнявши посаду професора Політех. ін-ту в Катеринодарі. Дочасно помер після операції.
Світогляд К. зазнав еволюції від марксизму до “наукового ідеалізму” і поєднання соціалізму з лібералізмом. Прибічник неокантіанства і оригінальний мислитель. Не маючи схильності до системотворчості, прагнув суто наукового розв’язання філос. проблем і розробляв “наукову філософію” — вчення про раціональне походження й об’єктивність нормотворення як основи пізнавальної, етичної, естетичної, правової та ін. діяльності. Суб’єкт нормотворення знаходив не в релігійній, а в “культурній спільноті”, визнавав культуру цариною належного, а не необхідного. Був теоретиком плюралістичної (доповняльнісної) методології соціального пізнання
Якщо Вам потрібна інша робота, схожа на цю - надішліть запит і ми допоможемо Вам і знайдемо її протягом 24 годин.
Додати запит на роботу, яка Вас цікавить