Дерево споконвіку було основним матеріалом, з якого зводили міста і села, будинки і церкви, палаци і фортеці. У глибину тисячоліть сягає майстерність спорудження дерев’яних будов. Уже в X ст. теслярі Новгорода збудували Софійський собор. Красою ансамблів давньоруських міст здавна захоплювались іноземні мандрівники, що бували па Русі. Часи не милували дерев’яних споруд, вони знищувалися пожежами й спустошливими війнами. А те, що залишилося, становить золотий фонд архітектурної спадщини російського, українського і білоруського народів. Найбільше шедеврів дерев’яної архітектури збереглося в далеких північних лісових краях, і серед них — всесвітньовідомий діамант російської архітектури, ансамбль Кіжського погосту, прекрасна поема народної творчості, що, як чарівна казка, стоїть на одному з тисячі шестисот п’ятдесяти островів Онезького озера. Є стародавня легенда про прекрасне місто Кітеж, яке опустилося на дно озера, щоб не дістатися ворогам. Але в ясну погоду на озерній водяній гладі досі віддзеркалюються куполи і башти казкового міста. Легенда мимоволі спливає в пам’яті, коли теплохід підходить до острова Кіжі і здалеку на фоні блакитного неба даленіють сріблясто-золотаві бані Преображенської церкви і споруд, що її оточують. Колись Кіжський погост був центром навколишніх сіл, населених потемками стародавніх новгородців. Тепер це невеликий, вузький острівець близько чотирьох кілометрів завдовжки і до шестисот метрів завширшки. Вій укритий зеленою травою, кущами, де-не-де там ростуть невисокі дерева. Навколо — сусідні острови, а далі синіють пагорби, вкриті лісами. Головна споруда погосту — Прєображенська церква, збудована в 1714 р. Це були часи, коли внаслідок переможної війни зі шведами кордони Росії пересунулися на захід і населення Заонежжя, нарешті, звільнилося від постійних розбійницьких нападів чужинців. На перший погляд Преображенська церква вражає складністю своєї композиції. Над положистими дахами ґанку та бокових зрубів одна над одною стрімко здіймаються вгору гостроверхі бочки і цибулясті бані на високих шийках. А над ними — височить центральна баня. І хоч церква не така вже й висока — 37 м, завдяки геніально скомпонованим формам, споруда здається неосяжно високою. Кожна її деталь вражає досконалістю рисунка і пропорцій: усе вишукано, відточено, усе звучить якимось дзвінким багатоголосим хоралом. Насправді композиція споруди зрозуміла й логічна. В її основі лежить традиційна форма двадцятистінки, тобто восьмерик, який з чотирьох сторін доповнюється квадратними прибудовами. Восьмерик триярусний. Над прибудовами — чотири яруси бочок, і над кожним виступом — баня. Банями завершуються сторони восьмерика і центр усієї споруди. І ще одну баню поставлено над вівтарем. Таким чином, виникла двадцятидвобанна центрична композиція небаченої краси. Особливої художньої виразності споруді надає покрівля «лемехом» — фігурними дерев’яними сріблястого кольору платівками з вільхи, що наче кольчуга покриває бочкові перекриття, куполи та їх шийки