Життя людини постійно зв’язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: “правий той, хто сильніший”, “переможця не судять”. Сильна воля, сильна влада, сильна рука – сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний – значить гідний поваги. Отже, сила – це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити – “дія образлива, незаконна, свавільна” (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між “ненасильницьким” застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим.

Дальше…

Совість – внутрішній сторож

Совість — особливий морально-психологічний механізм, що діє зсередини нашої власної душі, причепливо перевіряючи, чи виконується обов’язок. Головна функція совісті – самоконтроль. Совість нагадує людині про її моральні обов’язки, про відпові­дальність, яку вона несе перед іншими і перед самою собою. Со­вісна людина — це людина з гострим почуттям морального обо­в’язку, що пред’являє до себе високі моральні вимоги. Совісний ніколи не ставиться до себе поблажливо, запитує із самого себе зі всією строгістю, не шукаючи виправдань. Тихий, але наполегли­вий голос совісті – наймогутніше знаряддя моральності, він зву­чить у людині тоді, коли ніякого зовнішнього контролю немає, і суб’єкт, наданий самому собі, здавалося б, міг діяти без усяких обмежень. Однак обмежником безкрайньої свободи виступає саме совість, яка є застереженням і докором з боку власного “я”. Совість тривожить особистість, не дає їй морально заснути, зму­шує її коректувати свої вчинки відповідно до цінностей і вста­новлень, які існують у суспільстві.

Дальше…

Перефразовуючи слова Нестора-літописця “Звідки пішла земля наша”, спробуємо з’ясувати – “звідки пішов наш бойовий звичай”.

Війна в давнину не вважалася чимось жахливим, нею любили займатися, що пояснювалося як любов’ю помірятися сипами із супротивником (у букваль-ному значенні), так і презирством до смерті. Вислів гарматне м’ясо” тоді б просто не зрозуміли, навіть якби були знайомі з гарматами. Тодішнє військове мистецтво відрізнялась від сучасної війни тим, що менше залежало від випадку, воїни більше сподівалися на свої сили та вміння. Велику роль грала етика бою, нині фактично відсутня. Визначені правила були обов’язковими для супротивників. Основним засобом ведення бою був рукопаш. Відомий вислів “подивитися супротивнику в очі” мав не лише фігуральне значення, а цілком реальний зміст. Зараз такі відношення зберігаються в спорті і у школах різно-манітних одноборств, можливо, стихійно, де не де в бійках.

Дальше…

Виникнення різноманітних філософських шкіл, напрямків в стародавній Греції припадає на VI століття до нашої ери і було зв’язане з формуванням рабовласницьких суспільних відносин, розвитком торговельних, політичних, культурних зв’язків грецьких міст-держав між собою і країнами Сходу, особливо Єгипту та Вавилону. Центрами бурхливого розвитку ремесел, торгівлі, культури античності стали такі міста-держави, як Мілет і Ефес (Мала Азія). В енциклопедичному словнику про ці місця мовиться таке: Мілет – це стародавнє місто в Іонії (Мала Азія), торговий, ремісничий і культурний центр античності котрий відігравав провідну роль в грецькій колонізації (ним засновано біля 80 колоній). Строге планування Мілета кінця V століття до нашої ери – один з кращих зразків містобудування (Див. Советский энциклопедический словарь. М., 1982, стор. 814). Ефес – стародавнє місто в Карії (на західному узбережжі Малої Азії), торговий, ремісничий і релігійний центр. В Ефесі знаходиться одне з семи “чудес світу” – храм Артеміди Ефеської. Заснований греками в XII столітті до нашої ери (там же, стор. 1575).

Дальше…

У сучасних умовах подальша трансформація і переосмислення принципу гуманізму (в першу чергу, з погляду його меж і простору) ознаменувалася наприкінці 60-х років XX століття появою нової течії у філософсько-етичній думці, нового міждисциплінарного транскультурного феномена — біоетики.

Дальше…

Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: “Іцзін” (”Книга перемін”), “Шіцзін” (Книга пісень”), “Шуцзін” (”Книга історії”) та ін.

Дальше…

Моральні мотиви

Відомо, однак, що людина може бути цілком обізнана з існую­чими моральними нормами, навіть мати найпрекрасні-ші принципи, як гоголівський Манілов, — і водночас пальцем не ворухнути для практичного втілення їх у життя. Для реалізації вимог моралі потрібні реальні рушійні сили, які сполучали б ці вимоги зі світом конкретних людських дій і вчинків. Такі рушійні сили — внутрішні, суб’єктивно значущі спонуки до дії — в етиці розглядаються як мотиви останньої (від лат. moveo — зрушую, приводжу в дію, штовхаю). Мотив виражає заінтересованість суб’єкта в певній дії і є відповіддю на запитання, чому, власне, він її вчинив. Істотна проблема, пов’язана із сутністю мотивації, полягає в тому, що моральна вартість самого вчинку чи дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їхній основі. З одного боку, відомо, що зовні цілком добронравні вчинки, або навіть і такі, що за своїм об’єктивним змістом реалізують певну позитивну моральну цінність, нерідко спираються на суб’єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не мають, — жадобу слави чи влади, користолюбство тощо. Особли­вий внесок у розкриття такої позаморальної мотивації зробив фрейдизм, підвівши під мораль потужний фун­дамент сублімованих сексуальних комплексів: спроби подібного «прочитання» моральності з посиланнями на секс, приховану агресивність, жадобу влади тощо вза­галі посіли одне з провідних місць у культурі XX ст. З іншого ж боку, керуючися цілком моральними мотивами, як-то кажуть, від щирого серця, люди часто-густо скоюють щось недоречне або й зовсім шкідливе. Приказка про добрі наміри, котрими вибрукуваний шлях до пекла, відома різним народам світу, так само як і феномен «ведмежої послуги». Отже, що маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії — її мотив чи результат? Детально дану проблему ми розглянемо далі. Поки ж зазначимо, що мораль і справді не може бути байду­жою до власної гідності мотивів, на яких базуються ті чи інші людські вчинки. Якщо дії або поведінка людини лише зовні відповідають вимогам моралі, а по суті Грунтуються на позаморальній чи аморальній системі мотивів (такий тип поведінки етика визначає як легальну поведінку, або легалізм), загальна моральна оцінка даного прояву людської активності буде, безпе­речно, нижчою, ніж у тому разі, коли б подібні ж учинки спиралися на моральні мотиви, адекватні їхньо­му позитивному змістові. Разом з тим будь-яка провина засуджується мораллю менш суворо, якщо в основі її лежить не злий замір, а щиросерда помилка, бажання добра, неправильне витлумачення обов’язку тощо. Мотиви й реальну мотивацію поведінки належить відрізняти від мотивування — ретроспективного пояснення вчинку, яке дається виходячи вже з факту його здійснення і тому може

Дальше…

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов’язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання — Біблії.

Дальше…

Культура Нового часу (XVII—XIX ст.) і, відповідно, новоєвропейська етична думка формуються за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідомості.

Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зародження раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматичним характером самої раціональності з орієнтацією на підприємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд».

Дальше…

Першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика, була натурфілософія, яка вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе сущє, а з чого це сушє вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр — VI ст. до н. є.), Геракліт, елєати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокріт.

Дальше…

Відшукуючи причини екологічної кризи, дослідники, як правило, не безпідставні в своїх зверненнях до науки і техніки. При цьому висловлюється припущення, що саму можливість розвитку останніх підготувало християнство ще на початку XX століття, ця обставина розцінювалась як одна із християнських заслуг. Згодом ситуація змінилась: із заслуги вона переросла в провину. Західному типові свiтовiдношення, основаному на iудеє-християнськiй традиції, все частіше протиставляють визначення місця людини релігіями сходу. В своїй праця “історичне коріння нашої екологічної кризи” л. Уайт дорікає християнство в тому, що воно, зокрема, витіснило язичницька “бар’єри” захисту природи від активності людини, позбавивши природнi “об’єкти духiв-охоронцiв”. Звинувачуючи в цьому християнство, не слiд забувати i про те, що в “дохристиянськi часи” iснували не лише анiмiзм, фетишизм, тотемiзм i землеробський культ. Серед раннiх форм релiгiї, що “вiдображали” обмеженiсть людського буття, iснували й такi, якi виникли iз небажання миритись iз цiєю обмеженiстю, вiдступати перед лицем природних стихiй. Духiв не лише боялись i вшанували, а й прагнули використати їх з метою впливу на навколишнiй свiт. До таких форм належать магiя i шаманство. Саме магiї ми зобов’язанi iсторично першими iдеалами активного вiдношення до свiту : вона “моделювала” творчу дiяльнiсть i давала соцiоморфний проект вирiшення природної проблеми, генеруючi нову форму спiлкування. Магiя була першою своєрiдною спробою пiдкорити реальний свiт волi людини за допомогою закликань, жертвоприношень, обрядiв, тощо. Мабуть чи не тому християнська теологiя середньовiччя i витiснила магiю iз сфери розумного свiтопорядку в область демонiчних сил. Отже, християнство витiснило не лише язичницький анiмiзм, а й магiю.

Дальше…

Вище ми вже згадували характерний вислів: «не читайте мені мораль!» Викладання етики — не читання моралі й не має на меті спонукати когось до добра та порядності. Хоча в коло його завдань безперечно вхо­дить формування певних засад моральної культури, котрі могли б допомогти тому, хто справді прагне добра, краще усвідомлювати проблеми, які в цьому зв’язку виникають. Проте передусім етика є наукою, і завдання, які вона розв’язує, варто осмислювати, виходячи саме з цього. Відомо, що в структурі наукового знання звичайно виділяють два рівні — емпіричний і теоретичний, яким відповідають специфічні форми пізнавальних завдань та діяльності. Емпіричне дослідження спрямоване без­посередньо на об’єкт і спирається на дані спостережень та експериментів. Логічна обробка дослідних даних здійснюється на цьому рівні переважно в межах їх узагальнення, зіставлення, класифікації й має на меті відкриття певних емпіричних закономірностей, вироб­лення вихідних абстракцій та класифікаційних схем, що уможливлюють упорядкування нагромадженого матеріалу. Своєю чергою, теоретичний рівень передба­чає самостійну діяльність, спрямовану на вдосконален­ня і розвиток поняттєвого апарату науки; дослідження тут має на меті розкриття сутності явищ, які пізнають­ся, і втілення цієї сутності у відповідних концепціях, системах наукових понять. Разом із тим розвиток наукового знання на певному етапі приводить до формування ідей та концептуальних систем, орієнтованих безпосередньо на практичне вті­лення, на перетворення самої реальності відповідно до результатів нашого пізнання. Тут ми маємо справу вже з практично-прикладним рівнем організації наукового знання і відповідними завданнями, які на цьому рівні вирішуються. Природно, що завдання етики, як і інших наук, також відображують специфічні вимоги перелічених трьох рівнів будови й організації знання. При цьому на рівні емпіричному головними завданнями виступають виокремлення фактів, що стосуються морального життя людини й суспільства, їх збирання та опис, їх первинна будуть можливості власного нашого морального, жит­тєвого й культурного вибору. Наведемо лише два з багатьох можливих прикладів, що розкривають дивовижну часом взаємодоповнюва­ність моральних цінностей різних культур, іноді дуже віддалених одна від одної. Відомо, зокрема, що європейська цивілізація остан­ніх століть — це насамперед цивілізація діяльності, цивілізація практичного підкорення світу. Являючи собою небачений доти приклад матеріального вторг­нення людини в навколишній світ, ця цивілізація і в морально-духовній галузі орієнтувалася передусім на цінність діяльності, саме нею вимірювала сенс життя і гідність людини. «Людина є те, що вона робить», — коротко сформулював суть подібного погляду на люди­ну Г. В. Ф. Гегель. А ще до нього гетевський доктор Фауст зухвало перефразовує перший рядок Євангелії від Івана: замість «було в почині Слово!» він ставить: «була в почині Дія!» Недарма Освальд Шпенглер охрес­тить даний тип культури «фаустівським»

Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування. Кожна людина зокрема і людство загалом бачить щастя остаточною метою людських зусиль. Правда, розуміння сенсу життя не завжди повязується із щастям. Релігійне, зокрема християнське його розуміння, не передбачає щастя в цьому світі, а переносить його можливість у «потойбічне» життя. Земне життя лише ставить перед людиною певні моральні зобов’язання: збереження душі для вічного блаженства в іншому «житті». Щастя, згідно з прийнятим визначенням, – це «переживання повноти буття, пов’язане, із самоутвердженням».Сенс життя набувається та усвідомлюється як його наявність у вільному розгортанні здібностей особи довкола особистісно визначеної постели. Причому сповнити життя сенсом не може щось другорядне, несуттєве, обмежене і буденне. В кращому випадку воно здатне на певний час зосередити на собі увагу. Але, раніше чи пізніше, особа неминуче доходить усвідомлення обмеженості та ілюзорності цінностей, що колись вабили її. Коли мова йде про смисложиттєві цінності, то треба наголосити, що це цонності, здатні організувати духовну енергетику людини в гармонійне ціле з тим, щоб опредметнитися в суттєвому: в науковому пошуку, в предметно-естетичному формуванні середовища, в творчих моральнісних стосунках тощо. Це знайденість себе в справі, до якої людина призначена природою, знайденість себе в коханні і в сім’ї, в справжній щирій дружбі, в повазі з боку інших тощо.Духовна потреба самоутвердження стимулюється творчою природою людини. Це вона вимагає органічно влитися в буття людства за життя, створюючи атмосферу людяності, а після смерті залишатися в ньому в образі своїх умінь, здібностей, талантів тощо. Духовне самоутвердження завжди потребує зусиль розуму, глибини почуттів і, звичайно ж, волі, сили характеру, фізичних зусиль. Лише у такий спосіб – шляхом опредметнення себе в діяльності, в моральних стосунках людина здобуває відчуття справжності буття. Людське існування вимірюється правами, що і визначають відлік часу. Цей закон дійсний як для людства загалом, так і для кожної особистості. Отже, сенс життя не покладений десь ззовні, поза людиною. Сенс життя здобувається у свідомому творенні життя, а саме: творення себе згідно з людським образом та творенні людяності стосунків в навколишньому середовищі. Реалізуючі своє призначення бути людиною, особа здобуває справжню повноту буття, тобто сповнює його сенсом.Сенс буття не є щось стале, раз і на завжди здобуте й незмінне. Йому властива процесуальність, що є атрибутивною характеристикою духовності: зупинка в русі до само пошуку, до творчої взаємодії зі світом – це початок духовної смерті

Повсякденна сервіровка столу

Існує помилкова думка, що красиво накривати на стіл випливає тільки для гостей. Спрощені умови прийому їжі припустимі під час пікніків, подорожей і походів, але їх не потрібно практикувати в домашніх умовах.

Дальше…

Теорія фізичного виховання як наука І навчальна дисципліна оперує певними поняттями, які узагальнено віддзеркалюють суть явищ, що вивчаються нею Саме основні поняття, якщо вони Істинні І глибоко відбивають суттєві ознаки і відношення явищ до дійсності, утворюють систему наукових знань 3 розвитком знань поняття уточнюються, поглиблюються І можуть навіть переходити в Інші поняття з ширшим змістом

Дальше…

Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках:

1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень;

Дальше…

Насамперед декілька слів про тер­мінологію. Термін “етика” -походить від давньогрецького «ethos», яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Згодом, однак, у слові етос почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Зокрема, йдеться про етос першоелементів дійсності (Емпе­докл), людини (Шфагор, Демокріт, Герак­літ, Крітій) тощо.

Дальше…

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має певні особ­ливості організації і методики проведення. Міжнародні асо­ціації бухгалтерів і аудиторів узагальнили досвід організації і методики обліку та аудиту в країнах з різними формами власності і господарювання у вигляді міжнародних норм аудиту (МНА), які певною мірою виконують функції стан­дартів з обліку і аудиту.

Дальше…

Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Сутність, специфіка моралі, її місце і призначення у су­спільстві визначаються її соціальними функціями. Головними серед них є такі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармо­нізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світо­глядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Дальше…

Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників як газетної, так і журнальної періодики. І якщо діяльність першої все ж таки перебуває в полі зору науковців, то журналам у цьому відношенні поталанило значно менше. У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики.

Дальше…

Вступ

Не дивлячись на те, що соціологія – наука відносно молода, соціологічні погляди розвивалися ще далеко до виникнення соціології як самостійної науки. Вже в країнах Стародавнього світу відома соціологічна думка. Можна сказати, що соціологічні погляди почали формування практично з виникнення самого суспільства.

Дальше…

Професійні аспекти культури праці співробітників податкової міліції – основа захисту особистості.

Сукупність службово-професійних і морально-етичних якостей, адекватних вимогам до органів державної податкової міліції, складає культуру праці співробітника податкової міліції.

Дальше…

Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією, А християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти філософське обгрунтування своїх основних ідей. Першою спробою філософського обгрунтування християнства була патрістика. Це був визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся “батьками церкви”. До них належать: Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін. Одним із найбільш яскравих представників патрістики був єпископ із Гіппона (Північна Африка) Августин, якого католицькі богослови нарекли ще й ім’ям Блаженний. Августин вважав, що філософія поза богослов’ям — ніщо. Воюючи з “язичеством”, як він називав античну філософію, Августин намагався розгорнути християнську теологічну систему на основі неоплатонізму. Платонівські “ідеї” перетворюються в Августина в “думки творця перед актом творіння”, а “надчуттєвий світ” — в ієрархію християнського неба із Богом на чолі. При цьому небесна ієрархія визначає ієрархію земного соціального існування. Августин пропагував доктрину всезагального, наперед визначеного існування. Бог, вказує Августин, наперед визначає долю людини, незалежно від її вчинків: одні люди йдуть до “спасіння”, інші до пекельних мук. Людська воля, за Августином, — сліпа зброя волі Бога. Погляди Августина виникли на межі античного і середньовічного світів. Світова римська держава розвалилась. У 410 p. Аларіх захопив і пограбував Рим, ворота якого відкрили раби. Історичні події тієї епохи дістали тлумачення в “філософії історії” Августина? що була викладена у творі “Про град божий”. Вся історія для Августина — це боротьба між прибічниками християнської церкви, які будують “град божий” на землі, і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі, світську земну державу. Якщо гине земна держава, то на її місце стає “вічна світова держава”, яка втілена в католицькій церкві. Августин пропагує теократичну систему — верховенство церковної влади над світською і світове панування космополітичної організації католицизму. Софістичними доведеннями він намагається виправдати рабство і соціальну нерівність. Погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Етика, що на них грунтується, проповідує лицемірний аскетизм: “любов до Бога”, доведена до презирства у ставленні до людини. Для Августина земне життя — гріховне і тимчасове, це тільки підготовка до вічного “потустороннього” існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв’язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького — , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву, яку носить і сьогодні.

Дальше…

Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культу­ра є інтерсуб’єктивною. Водночас про культуру спілку­вання нерідко говорять і в особливому значенні – так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілку­вання розуміють передусім наявні в суспільстві і в люд­ському житті форми плекання спілкування як такого*, форми його структурування й ціннісно-смислової органі­зації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої,

Дальше…

Як зазначалося, вищою цінністю моральної свідо­мості є ідея Добра. Сутність цього осердя моральності здавна привертала до себе увагу філософів, духовних діячів, моралістів. Від розуміння добра залежало, як правило, принципове спрямування всієї системи відпо­відних етичних поглядів. Що ж являє собою добро як моральна ідея?

Дальше…

Етика бізнесу – одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід’ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою.

Дальше…

Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціо­нально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, допов­нюючи один одного.

Дальше…

Як уже зазначалось вище, першою в Історичному аспекті була практика фізичного виховання Вона І стала найпотужнішим джерелом виникнення наукових знань про цей процес На сучасному етапі розвитку теорії фізичного виховання практика залишається й рушієм, І в цьому контексті для нас важлива як сучасна практика вітчизняних та зарубіжних шкіл фізичного виховання, так І українські національні традиції Сьогодні практика є джерелом розвитку І критерієм ефективності теорії Вона значною мірою обумовлює І визначає форми, зміст та методи фізичного виховання

Дальше…

Життя людини, розглянуте як біологічне, соціальне, особистісне існування, є можливістю (певною мірою – випадковістю), наданої кожному фактом народження, можливістю пройти свій шлях, реалізувати людський потенціал, виконати обов’язок, залишити слід в області своєї професійної діяльності чи просто в пам’яті людей, що живуть поруч. Кожний має можливість прожити свій термін так, щоб пам’ять про нього жила після нього і була б доброю і світлою.

Дальше…

Власне, вже у філософії марксизму (справжній, а не перекрученій пізнішими ідеологами) «пізнана необхід­ність» зовсім не вичерпує уявлення про свободу. Якщо уважно прочитати відоме місце з Енгельсівського «Анти-ДІорінга», побачимо, що йдеться там не просто про пізнання необхідності, а про практичну діяльність на базі такого пізнання і про «здатність приймати рішення із знанням справи». Отже, навіть виходячи з традиційних марксистських уявлень, пізнання й усві­домлення необхідності є лише передумовою людської свободи і в жодному разі не вичерпують її власну сутність. Зрештою, пізнання потрібне на практиці саме для того, щоб позбутися рабської залежності від тих чи інших речей або явищ і навчитися використовувати їх у власних цілях. Таким чином, «усвідомлення необхід­ності» розкриває свій справжній сенс лише в перс­пективі набуття людиною свободи дії — свободи реалі­зувати свої наміри, досягати власної мети, використо­вуючи потрібні для цього знаряддя та засоби. Подібна свобода дії — одне з основних прагнень людини;- право робити те, що хочеш, — можливо, найбільш елемен­тарний, але разом з тим і найзагальніший вираз того, що люди звичайно вкладають у поняття свободи.

Дальше…

ПЛАН

Вступ

1. Феофан Прокопович

2. Інокентій Гізель

3. Стефан Яворський

Висновки

Список використаної літератури

Філософське осмислення феномену туризму, яке активно відбувається в сучасній науці та освіті [4, 267с. ; 5, 465 с.] обгрунтовано підходить до його визначення як мультидисциплінарного, багатофакторного явища, в якому в єдиному ланцюгу поєднуються дуже різні поняття, що змістовно об’єднуються людиноцентрованим (антропологічним) ядром, завдячуючи якому туризм проявляє свої конструктивні можливості. Зокрема, одночасно справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій, внаслідок чого обидві сторони “…відчувають себе причетними до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем і господарем”[4, с. 16] Поки що в вітчизняній туристичній індустрії бракує саме цього “розвиваючого “ фактору, культури гостинності і креативних підходів до організації відпочинку та рекреації. В даній статті робиться спроба запропонувати один із таких підходів на основі розробки методики організації і проведення інформаційного туру по рекламуванню туристичного і рекреаційного продуктів.

Дальше…

ПЛАН

Вступ

1. Основні підходи до розгляду проблеми людини у античній філософії

2. Філософські погляди Сократа на проблему людини

3. Вивчення людини у філософії Платона

Висновки

Список використаної літератури Дальше…

В історії філософії склалися у певних модифікаціях перманентно повторювалися так звані вічі проблеми: життя та смерті, сутності людини, її місця у світі, її взаємовідносин з іншими людьми, з природою, з життям взагалі. Розвиток суспільства, пізнання підносив на новий рівень ці проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно – культурних та соціальних умов “вічні” філософські проблеми й вирішувалися по новому.

Дальше…

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об’єк­тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо­відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су­спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо­нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се­бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.

Дальше…

П Л А Н

1. Поняття європейської класичної філософії.

2. Особливості філософії Нового часу.

3. Раціоналізм і емпіризм напрями пізнання нового часу

а) матеріалізм і емпіризм Фр. Бекона;

б) дуалізм і раціоналізм Р.Декарта;

Дальше…

Проблема щастя постійно фігурує в буденному спіл­куванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлен­ня про щастя, розуміння його сутності істотно вплива­ють (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Дальше…