Життя людини постійно зв’язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: “правий той, хто сильніший”, “переможця не судять”. Сильна воля, сильна влада, сильна рука – сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний – значить гідний поваги. Отже, сила – це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити – “дія образлива, незаконна, свавільна” (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між “ненасильницьким” застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим.

Дальше…

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов’язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання — Біблії.

Дальше…

Культура Нового часу (XVII—XIX ст.) і, відповідно, новоєвропейська етична думка формуються за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідомості.

Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зародження раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматичним характером самої раціональності з орієнтацією на підприємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд».

Дальше…

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв’язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького — , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву, яку носить і сьогодні.

Дальше…

Етика бізнесу – одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід’ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою.

Дальше…

Життя людини, розглянуте як біологічне, соціальне, особистісне існування, є можливістю (певною мірою – випадковістю), наданої кожному фактом народження, можливістю пройти свій шлях, реалізувати людський потенціал, виконати обов’язок, залишити слід в області своєї професійної діяльності чи просто в пам’яті людей, що живуть поруч. Кожний має можливість прожити свій термін так, щоб пам’ять про нього жила після нього і була б доброю і світлою.

Дальше…

Міркуючи далі над природою моралі (в широкому розумінні, тобто включаючи й моральність) як предме­та етики, неважко переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його неможливо звести до звичай­ного зовнішнього об’єкта, котрий ми можемо виділити з його оточення, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість. Можна скільки завгодно дослід­жувати енергетичний аспект того чи іншого людського вчинку, будувати його математичні моделі, розглядати його як фізіологічний акт чи соціальний феномен, як відтворення певних традиційних взірців поведінки, як символічне діяння тощо — і все ж нічого не з’ясувати в його власне моральному єстві. Можна розглядати біологічні, психологічні, соціокультурні, етнічні умови й чинники формування певного типу людської вдачі, осмислювати його під кутом зору фрейдівської концепції лібідо і т. п. — і залишатися як небо від землі далеким від розуміння його етичних характеристик. Осягнути останні неможливо, не вводячи безпосеред­ній предмет розгляду — скажімо, той або інший поведінковий акт людини — в цілісну систему загаль­ного людського осмислення дійсності, що включає ті або інші ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу й справедливість тощо. Не звертаючися до цієї сфери теоретичних і практичних універсали (найбіль­ших узагальнень, що описують певний стан світу і людського світовідношення загалом), ми не в змозі будемо не тільки з’ясувати власне моральну якість того чи іншого людського вчинку, але навіть визначити його принципове відношення до галузі моралі в цілому. Проте зазначені універсали’ — предмет роздумів і пошуків філософії як особливої галузі людського піз­нання. Звідси й випливає, що етика, принаймні у своїй сутнісній основі, може бути тільки наукою філософсь­кою (що, зрозуміло, не виключає існування часткових, віддалених від філософської тематики галузей етичного пізнання — скажімо, тих або інших прикладних фахо­вих етик, емпіричного моралезнавства тощо). Що ж, зрештою, являє собою мораль (звичайно, разом із моральністю) як модифікація подібного за­гального відношення людини до світу? Історія філософії й етики знає чимало спроб відпо­вісти на це запитання. Тут ми пошлемося на лаконічне визначення моралі, ідея якого належить недавно померлому московському професорові О. І. Титарен­ку, — не тому, що вважаємо його остаточним або бездоганним, а просто через те, що воно поєднує в чіткій і стислій формулі саме ті риси моралі, які для етики як філософської науки є найістотнішими. Отже, відповідно до даного визначення (з нашими деякими уточненнями) мораль постає як такий прак­тично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципово­го протиставлення добра і зла.

Дальше…

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв’язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького — , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву, яку носить і сьогодні.

Дальше…

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв’язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького «ethos», яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384—322 рр. до н. є.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник «ethicos» — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав «ethice» {етика). Так у IV ст. до н. є. етична наука дістала свою назву яку носить і сьогодні.

Дальше…

Практична філософія — радше не в семантичному (тут вона має давні традиції), а в термінологічному аспекті — бере початок з кантівського поділу філософії на “практичний розум” та “теоретичний розум”. Відстоюючи примат практичного розуму над теоретичним, примат моральної поведінки над питаннями наукового пізнання, до сфери практичної філософії він відносив етику, філософію держави та права, філософію історії та релігії й навіть антропологію.

Дальше…

1. Загальне поняття про етику.

2. Влада і етика.

3. Професійні особливості роботи юриста.

Вперше в науковому розумінні термін “етика” вживається Аристотелем (384-322 рр. до н.е.) (дати біографічні дані Аристотеля) і позначає галузь пізнання, яка вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою.

Дальше…

У державі визначені пріоритети та напрямки розвитку правоохоронних органів, що знайшли своє відображення у “Законі про міліцію”, Указах Президента, Постановах Кабінету Міністрів та наказах і розпорядженнях МВС України. Відповідно до окреслених в цих документах напрямів розвитку у підрозділах міліції мають бути створені всі умови для професійної і культурологічної підготовки правоохоронців. У Комплексній програмі вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 роки, яка затверджена МВС України, підкреслюється, що демократична культура і свідомість працівників правоохоронних органів відіграють важливу роль у виконанні службових обов’язків та визначають їх поведінку у повсякденному житті. Висока кваліфікація, професійна та моральна культура правоохоронців зможуть забезпечити їм високий авторитет і повагу у суспільстві.

Дальше…

В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.

Дальше…

ПЛАН

Вступ

1. Поняття службового етикету

2. Основні принципи службового етикету

3. Етичні кодекси державних службовців

4. Етика державних службовців. Світова практика

Висновок

Список використаної літератури Дальше…