Незважаючи на загальне потепління міжнародних відносин, в останнє десятиліття спостерігається тенденція до зростання кількості, розмаху й інтенсивності локальних воєн і збройних конфліктів. Як показує історичний досвід, практично у всіх таких “малих війнах” помітну роль у вирішенні задач вогневої поразки противника грали ракетні й артилерійські формування. В сучасних умовах вогневе ураження набуває особливого значення в розгромі противника і досягненні визначеної мети ведення бойових дій, операцій. Враховуючи прагнення більшості країн світу до заборони зброї масового ураження, обсяг завдань, що покладається на звичайні засоби вогневого ураження військ в боях, битвах, операціях, значно зростає. Реальний вогневий вплив на супротивника, максимальне зниження його потенційних можливостей, підрив воєнно-економічного потенціалу, завдання значних втрат угрупованням військ, резервам і тилам ще до початку найбільш активної наземної фази дій сил, сьогодні не тільки залишається важливим, а й набуває все більшої актуальності. Не випадково, що у порівнянні з війнами 50-80-х років, насиченість артилерією угруповань військ, які беруть участь у воєнних конфліктах кінця ХХ – початку ХХІ століть, виросла в чотири рази [1, с. 57]. Сьогодні ракетні війська і артилерія – це основа вогневої міці загальновійськових угруповань. Саме тому важливе подальше удосконалювання форм і способів їх бойового застосування з впровадженням цього досвіду при розбудові Збройних Сил України. При всій різноманітності локальних війн і збройних конфліктів, у них є чимало загального в питаннях організації вогневої поразки противника. Так, під час війн в Кореї (1950-1953 рр.) та В’єтнамі (1964-1975 рр.), як правило, застосовувалися ті форми і способи бойових дій, що були вироблені в період Другої світової війни. У наступальних і оборонних операціях завдавалися масовані авіаційні й артилерійські удари. Особливо широко, у порівнянні з іншими родами військ, артилерія застосовувалася у В’єтнамі. За межами досяжності її вогню американські війська бойових дій практично не вели [2, с. 39]. У той же час обидві ці війни засвідчили: необхідність пошуку нових способів збройної боротьби, що відповідають умовам обстановки, а також подальшого удосконалення озброєння і військової техніки; неможливість вирішення поставлених задач тільки військово-повітряними і військово-морськими силами. Отриманий досвід не залишився без уваги в арміях розвинутих держав, про що свідчать підготовка і проведення Англією в 1982 році десантної операції під час англо-аргентинського конфлікту. Незважаючи на специфіку театру воєнних дій, обмежені цілі і масштаби цієї війни, було утворене спеціальне угруповання усіх видів збройних сил. Особовий склад пройшов спеціальну підготовку для ведення бойових дій уночі. Експедиційні сили були оснащені приладами нічного бачення і новітньою технікою. Висадженню перебувала інтенсивна вогнева підготовка [3, с. 62]